“Святої справи для нас не було”, — ветерани афганської війни розповіли своє бачення на ті події

Зараз вони організували спілку ветеранів, де можна побачити пам’ятки з тієї війни та послухати різні історії від учасників

Сьогодні, 15 лютого, відзначають 33 річницю виведення радянських військ з Афганістану, серед яких було багато українців. Після закінчення служби, ветерани Афганської війни створили спілки ветеранів, де збираються з побратимами та діляться спогадами про ті події. Одна з таких спілок знаходиться в Сихівському районі Львова, пишуть “Львівські новини”.

Більше новин читайте в нашому Telegram!

Ветерани Афганської війни

25 грудня 1979 року так званий «обмежений контингент радянських військ» висадився в Афганістані на летовищах Кабула, Баграма і Кандагара. Приводом для вторгнення стало бажання тогочасного керівництва СРСР змінити очільника Афганістану – Аміна. Проте операція затягнулася та виведення військ відбулося 15 лютого 1989 року. Це поглибило протистояння всередині країни, яке переросло в громадянську війну, що триває досі.

Архівне фото військових у Афганістані, серед яких є й українці

Журналіст “Львівських новин” поспілкувався з ветеранами Афганської війни, які проходили там військову службу в кінці 80-х років — коли вжемали виводити війська. 18-річного Володимира Слівінського відправили в Афганістан у лютому 1987 року. Миколу Мотичака відправили в Афганістан в 19-річному віці, у травні 1987 році

“Львівський військкомат завербував мене туди (в Афганістан — ред.) секретно, без моєї згоди”, — ділиться чоловік.

Володимир Слівінський (зліва) та Микола Мотичак (справа)

Микола Мотичак розповідає, що переймався за свою маму, адже в неї хворе серце, тому він боявся розповідати, що проходить службу в Афганістані:

“Напишу, що я служу Німеччині. Але я не врахував того, що з учебки, там де я служив пів року, пішли листи додому, що я пішов виконувати службу, інтернаціональний обов’язок. Батьки про то довідались одразу”.

Чоловіки служили у військовому аеропорті Баграма — одна з ключових точок дислокації радянської армії.

“Величезну місію виконуємо — інтернаціональний обов’язок. Маємо врятувати відсталий, бідний народ”, — так пояснювали тоді військовим ціль їхнього перебування в Афганістані.

З військовими щодня проводили політично-агітаційні заняття, щоб у солдат не виникало питань чому вони тут:

Радянські агітаційні листи, якими поділився пан Микола

Проте були випадки, коли солдати морально не витримували службу в Афганістані, тому деякі спеціально пошкоджували собі кінцівки, а інколи доходило й до самогубства:

“Кожен солдат рахував дні, навіть години, до його повернення додому”.

Умови проходження служби були досить важкими, адже клімат був значно іншим, ніж в Україні. За словами ветеранів, клімат в Афганістані значно відрізнявся від звичного їм:

“Зимою вночі могло бути -15, а вдень +15. З квітня по червень все цвіте, далі — все вигорає, лишаються колючки. За рік один раз випадав дощ — протягом двох тижнів. Були піщані бурі. Влітку температура доходила до +50”.

Гірський рельєф Афганістану спричиняв значні складнощі для військовослужбовців у побуті та операціях

У зв’язку з цим земля там тверда та робити окопи важко. Щодо провізії, то військові були забезпечені достатньо.

Уніформа військових в Афганістані. Характерною була панама, яка рятувала солдат від спеки

Бойові дії наприкінці 80-х стихли, тому наступальних операцій не було. Солдати займалися замінуванням чи розмінуванням території, виведенням військ, а також доставкою провізії населенню.

“Було, що ми розвозили в бідні поселення борошно та інші продукти. Проте робили це з афганськими спецслужбами. Люди спочатку боялися брати, проте коли ми від’їжджали, то вони грузили на візочки продукцію та везли додому”, — розповідає Микола Мотичак.

Ветернани розповідають, що загалом місцеві ставилися до радянської армії добре: завжди були привітні, інколи ділилися їжею. Проте образити їх було дуже легко, тому поводитися з ними потрібно було обачно.

У 1989 році чоловіки повернулися зі служби в Афганістані, за їхніми словами, вони не виходили з країни, а тікали. Невдовзі моджахеди, з якими воювала радянська армія, прийшли до влади. А вже у 2001 році армія США вторглася на територію Афганістану. І після 20 років перебування армії там, до влади знову прийшли представники терористичного угрупування “Талібан”.

“Це їхній стиль життя. У них все побудовано на релігії. Туди просто не потрібно пхатися, усе має йти своїм часом”, — коментує ситуацію в Афганістані пан Володимир.

Війна в Афганістані мала негативний вплив на її ветеранів: інвалідності різних ступенів, важка психологічнна травма:

“Важко стало, здоров’я почало підводити. Взагалі непросто вийти з війни. Зараз на кожному кроці є реабілітаційні центри, а ми шукали розраду самі собі: хто переживав, хто в алкоголі”.

На щастя, нашим героям вдалося продовжити нормальне життя, зараз пан Микола вчителює, а пан Володимир стоматолог. Спільними зусиллями чоловіки організували Сихівську спілку ветеранів війни в Афганістані, яка знаходиться за адресою Трильовського 12. Їм виділили приміщення в підвалі школи, де вони зробили ремонт та організували імпровізований музей.

За словами ветеранів, у них є певні проблеми з приміщенням, проте вони кажуть, що їм вдасться надалі залишитися тут.

Ветерани вшановують пам’ять своїх побратимів, а також сучасних захисників України

Зважаючи на теперішню загрозу повномасштабного вторгнення російських окупантів, ветерани афганської війни попри всі проблеми зі здоров’ям готові взяти до рук зброю, якщо це буде потрібно: