Поки на передовій військові тримають оборону й женуть московських окупантів, у тилу працюють волонтери та небайдужі люди. Вони забезпечують потреби Збройних Сил та вимушено переміщених осіб. Без них перемога, до якої йдемо, була б неможливою.
Про один з волонтерських осередків на Львівщині журналісти «Львівських новин» поспілкувались з підприємцем Миколою Котом. Уже з перших днів повномасштабного вторгнення росії його сім’я зуміла згуртувати команду, котра більше року оперативно та безкорисливо забезпечує потреби українських захисників.
Пан Микола розповів, що попри небезпеку та розгубленість у перші дні повномасштабного вторгнення вирішив активно допомагати людям, котрі масово прибували до Львова на потягах:
«Я просто їздив на вокзал, забирав людей і возив їх до Львівської адміністрації. Як такої організації не було спочатку, а ми з братом Андрієм звикли, що все має бути організовано (ред. – сміється). Зрозуміли, що можемо зробити більше. До нас долучились наші друзі по бізнесу, партнери, наші родичі з Канади. І в одному з приміщень, котре будували для святкувань весіль, ми зробили прихисток та почали приймати людей».
На фото: пан Микола (ліворуч), пані Галина та пан Андрій (праворуч)
Микола розповів, що за перші місяці війни його сім’я прихистила декілька тисяч людей. Вони не відмовляли нікому та зустрічали усіх на вокзалі: і багатодітні сім’ї, і людей з домашніми улюбленцями:
«Були різні люди, вони приїжджали взагалі без нічого, взагалі… Хтось прибував до Львова просто в піжамі. Ми усіх годували, видавали засоби гігієни, давали їм одяг. До нас можна було прийти і повністю вдягнутись (ред. – сміється).»
Торік у червні сім’я Миколи Кота встановила на своїй приватній території перші модульні будинки, куди заселились мешканці Краматорська, Лисичанська, Слов’янська, з Херсонщини та Запоріжжя. Є ті, хто досі там проживають. Кожен будинок облаштований холодильником, пральною машиною, телевізором, мікрохвильовою піччю.
«Мій однокласник Стас Луцкович, котрий зараз мешкає у Києві, мав ідею, концепцію, як побудувати модульне містечко, однак не знав, де це все зробити. Ми віддали свою територію, Стас шукав благодійників по цілому світу і таким чином встановили понад 50 будиночків для внутрішньо переселених осіб.»
На запитання, за чиї кошти щодня харчують понад 100 людей, серед яких близько 40 дітей, Микола відповів:
«Частково за наш (ред.- сім’я Миколи Кота), частково за кошти благодійників. Восени і взимку ще було якесь фінансування, але як нам сказали зараз: «У вас занадто добре. Будемо виділяти кошти там, де гірші умови». Ну якось справляємось наразі…»
На фото: компанії та партнери, які долучились до допомоги
Окрім допомоги внутрішньо переселеним особам, сім’я Миколи Кота стала надійним тилом для наших захисників. Оскільки вже понад рік щодня годують українських бійців, котрі проходять військові навчання на Львівщині, а таких вже більше 6500 осіб, кожен з яких готується не менше тижня.
«Мама ( ред. – пані Галина) на кухні, ми з братом Андрієм це все організовуємо, а тато (ред. – Юрій) займається питаннями усіх будівельних процесів», – ділиться Микола.
Сім’я повністю занурена у військове та цивільне волонтерство, працює щодня без вихідних саме на те, щоб знаходити, замовляти, купувати, отримувати, готувати та забезпечувати їх усім необхідним.
Щоденно сім’я волонтерів годує смачним та корисним обідом українських бійців.
«Позиція міжнародних донорів така, що чуже військо вони кормити не будуть, тому з продуктами харчування для українських бійців, які тут проходять навчання, ми справляємось самі», – зазначив Микола.
Завітавши на кухню, яку збудували торік спеціально для готування їжі, журналісти «Львівських новин» поспілкувались з пані Галиною, жінкою, котра свій вільний час, зусилля та сили вкладає в те, аби наші захисники були ситими.
«Дуже хороші дівчата в мене зібралися, дуже хороший колектив. Я ними тішуся, дуже ними горжуся, бо вони для мене – незамінні. Цього тижня у нас 48 військових, це мало (ред. – сміється), минулого тижня було 118. Годуємо, стараємось… Діти мене привезли сюди на другий день війни (ред. – 25 лютого), і я так лишилася тут готувати», – розповіла пані Галина.
На запитання, чи жінка не втомилась, пані Галина відповіла:
«Часом втомлююсь, але комусь важче, ніж мені… Мої діти взяли на себе цю ношу, не знаю чи могла б так витримати сама, бо буває дуже важко. Але ми тримаємось всі разом».
Прохання до усіх небайдужих, у кого є змога долучитись до допомоги нашим українським бійцям, оскільки зараз найбільша потреба є у свіжому хлібі, овочах, м’ясі та олії. Сім’я купує практично все за свої кошти.
«Ми мали заморожені чіабати, але вже їх використали. А нам потрібно мінімум 25 буханок хліба в день, також понад 250 кілограмів картоплі в тиждень і так далі», – зазначила пані Галина.
Там, на фронті, особливо цінується турбота тилу. Наші захисники завдячують небайдужим у підтримці та допомозі. Варто знати усіх Героїв-волонтерів, таких як сім’я Котів зі Львівщини, та пишатись тим, що війна не виснажила їх, а навпаки – зробила сильнішими. Завдяки таким воїнам невидимого фронту, які непомітно роблять важливі речі, наші захисники наближують перемогу та вмотивовано нищать ворога.
Коментарі