Березень 2020 року. Напевне, найскладніший час не лише для львівських лікарів, але й справжній виклик для медиків у всьому світі. Початок пандемії коронавірусу вразив одразу – готових до боротьби із ним не було, проте люди хворіли. Тому й іншого виходу, окрім, як брати на себе відповідальність, вивчати хворобу та ночувати тижнями у лікарнях, рятуючи людські життя, й не розглядали.
Одними з перших, хто за це взявся та почав надавати допомогу на Львівщині, була Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня.
“Львівські новини” поспілкувалися із її директором Сергієм Федоренком, який розповів про найбільше “пекло”, через яке довелося пройти, обмін досвідом із закордонними лікарями, прогнози на подальший розвиток захворювання та його новий штамп. Про все це у нашому матеріалі.
… робили так, щоб рятувати людей
На початку це був надзвичайно важкий час тому, що не було визначено ні протоколів, ні стандартів лікування, і ми самі, зважаючи лише на знання та спираючись на досвід закордонних медиків, робили так, щоб рятувати людей, надавати найшвидшу кваліфіковану медичну допомогу. Хворі були важкі, і це було зумовлено тим, що люди довго залишалися вдома, і госпіталізовували їх вже у тяжкому стані. У березні нам довелося розпочати першими кисневу підтримку хворих. Згодом кількість хворих з кілька десятків одиниць перевищило цифру у 200 хворих… це поклало надзвичайно велике навантаження на медичний персонал: лікарі залишалися ночувати в лікарні, медичні сестри взяли на себе левову частину медичної допомоги, молодші медичні сестри проводили із хворими по 24 години на добу. Я пригадую, завідувач відділення Віктор Токарєв практично впродовж трьох тижнів ночував у відділенні, допомагав молодим лікарям. Тому я хотів би подякувати всьому медичному персоналу, волонтерам та меценатам, без їхніх титанічних зусиль нічого б не вдалося.
Протокол лікування постійно змінюється
На початку ми за порадами досить часто зверталися до професора Ольги Голубовської, вона допомагала зрозуміти, як діє той чи інший препарат. Згодом з’явився національний протокол надання допомоги “ковідним” хворим. Хочу зауважити, що він постійно змінюється, і є випадки, коли препарати, які на початку вважали панацеєю, як от “Плаквеніл”, згодом виводили з протоколу, зважаючи на негативні наслідки.
Впродовж останніх двох тижнів у нас лікувався священник з Польщі, який мав надзвичайно тяжкий стан. Ми надали йому практично всю допомогу, і згодом, повернувшись додому, цей священник залишив про нас відгук як про медиків, які допомогли йому видужати, проводячи лікування згідно європейських стандартів. Це було надзвичайно приємно. Він навіть висловив подивування, що ми застосували найсучасніші препарати, які навіть в Польщі є в обмеженій доступності.
Людьми, на жаль, рухає страх…
Не зважаючи на та, що ми живемо у XXI столітті, людьми рухає, на жаль, страх. Він є фактором, через який також збільшується смертність… інколи через страх потрапити в лікарню, де хворі уявляють собі “лікарняні умови”, люди починають займатися самолікуванням. Хоча ми завжди всюди наголошуємо, самолікування – це найгірше, що можна робити, адже розвивається ускладнення у вигляді пневмонії, ускладнень зі сторони центральної нервової системи, серцево-судинної системи. І у особливій небезпеці перебувають ті люди, які мають супутні хвороби: цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, захворювання дихальної системи. Нашарування коронавірусної хвороби на ці хронічні захворювання, на жаль, викликають важкі порушення органів, інколи вони є критичними і незворотніми.
Іноді пацієнту потрібно аж 4 місяці, щоб повністю відновитися
Якщо у квітні-травні минулого року найчастіше випадки коронавірус виявляли у людей віком 50-60 років, то тепер усе змінилося. Починаючи з вересня, частіше надходять хворі 20-30 років. Навіть виникає парадокс, що пацієнти віком 85-90 років одужують, а люди більш молодого та працездатного віку, які мають супутні захворювання, на жаль, помирають. Тому коронавірусна хвороба сьогодні уражує більш молоду категорію, і в цьому є небезпека.
Навіть при начебто задовільному зовнішньому стані запускаються важкі патологічні процеси, і були непоодинокі випадки, коли хворі, лежачи в лікарні, були повністю дезорієнтованими в просторі, часі і в подіях. Є ціла низка пацієнтів, яких виписали, проте через 2-4 місяці вони звертаються до нас за порадою, як позбутися загальної слабкості. Ще в інших впродовж 3-4 місяців не відновлюються рецептори, які сприймають нюх та смак. У деяких болять руки, ноги, люди не можуть пересуватися… Це свідчить про те, що коронавірусна хвороба не є такою, яку на початках порівнювали з простим грипом.
Нещодавно я розмовляв із пацієнткою, яку виписали в жовтні, проте вона лише зараз, з її слів, почала більш-менш активно пересуватися квартирою та відчувати нюх. Тобто іноді після коронавірусу пацієнту потрібно аж 4 місяці, щоб повністю відновитися.
Схожі випадки були у 90-х роках, коли була епідемія дифтерії на Львівщині. Тоді внаслідок поліневриту у людей відмовляли нижні кінцівки. Був навіть випадок, коли молода дівчина на півроку втратила зір і здатність ходити. Це було трагічно, бо мало бути весілля… Якось вже після тривалого лікування, коли я зайшов на обхід у палату, вона зробила комплімент моїй краватці, мені в той момент перехопило дух. Тобто лише тоді, на шостому місяці, її зір повернувся.
Маємо бути готові до будь-якого розвитку подій
Є надзвичайно багато видів коронавірусу в природі, цифра доходить до 50. І без сумніву, залежно від відстані від нульового пацієнта до іншого, кліматичних умов, вірус піддається змінам та мутації. Англійські вчені відзначають, що знайшли новий підвид. Чи є він більш патогенним, це що треба вивчати, однак говорять, що він є заразнішим. На території Львівщини функціонування такого вірусу станом на сьогодні не зафіксовано. Є інша небезпека, ООН нас постійно застерігає про те, що, можливо, після коронавірусної пандемією буде ще інше гостре інфекційне захворювання, так званий “фактор-х”, який викликає значне ураження практично всіх органів, найбільше впливає на процеси згортання крові.
Ми без сумніву не повинні сьогодні зациклюватися тільки на коронавірусній хворобі, маємо бути готові до будь-якого розвитку подій. Є небезпека розвитку дифтерії, епідемія кору, краснухи, вітряної віспи, тобто Україна – це країна епідемій з огляду на цілу низку факторів.
Чому люди проти вакцинації?
Щоб вакцина була дієвою, то приблизно 70% населення повинне бути провакциновим, причому з вимогою ревакцинації, а навіть у розвинутих країнах Європи сьогодні виникають суперечки щодо термінів.
Чому деякі люди проти вакцинації? Період позитивної вакцинації, коли пацієнти піддавалися антивакцинальній пропаганді, дійсно був. Чому виникла, наприклад, епідемія дифтерії, про яку я вже говорив? Це був надзвичайно тяжкий період, ми також ночували в лікарні і важко було дивитись на смерті людей. Але 90% з тих, хто помирав, були непровакцинованими. Я завжди кажу, тим, хто виступає проти вакцинації, слід зробити екскурсію лікарнею і показати, до чого це призводить. Звичайно, будь-яке медичне втручання це ризик, і те, що в ЗМІ описують летальні випадки – це також правда, але кожний такий слід буквально по частинках розбирати, іноді важкі супутні захворювання у парі з коронавірусом не дають, на жаль, шансів.
…випадки захворювання поступово зменшуватимуться
Оцінка ситуації, яка є сьогодні, свідчить про те, що кількість хворих зменшується. Якщо врахувати, що в Україні з лютого або з березня вже почнеться вакцинація, і те, що значна частина населення все ж таки перехворіла, а люди, які прибуватимуть з європейського континенту, будуть провакцинованими, думаю, що випадки захворювання поступово зменшуватимуться й надалі. Є такі припущення науковців, що коронавірус стане сезонною хворобою, як грип, тобто будуть поодинокі випадки чи сезонні підйоми кількості хворих, але точно без ознак пандемії.
Коментарі