Нещодавно човен Melokuhle, яким керував південноафриканський спортсмен Ґрант Блеквей, першим фінішував у трансатлантичних перегонах веслярських човнів у класі open solo, що відбувалися від о. Гомера (Канарські острови) до Англійської гавані (Антигуа). Цей човен був виготовлений у селі Новосілка під Львовом.
Про це пише УНІАН, повідомляють Львівські новини.
Творіння рук львів’ян – човен Melokuhle – подолало 3 тис миль Атлантичним океаном за 56 днів. Довжина човна – 9 метрів, вага – 400 кілограмів. Його створили для мореплавця Дмитра Рєзвого, який спочатку планував взяти участь у змаганнях особисто. Проте через певні обставини не зміг здійснити цей перехід.
Будівництво човна тривало понад рік.
Майстер-самоук Мирон Гуменецький зізнається, що він – єдиний, хто займається будівництвом веслярських човнів в Україні і Дмитро запропонував йому співпрацю.
“Я спочатку поставився скептично, бо це сучасні технології, якими я ніколи не займався, лише свого часу будував дерев’яну чайку. Проте потім вирішив спробувати”, – розповів він.
Своєю чергою Дмитро Рєзвой зізнається, що дизайн цього човна належить його товаришеві, з яким він працював у Шотландії. Йому дали ці креслення і сказали: “Хочеш – пробуй”.
“Я взагалі професійно займаюся будуванням човнів вже понад 15 років, – каже Рєзвой. – Навіть працював на кількох великих суднобудівельних фірмах. Загалом збудував більше ніж 20 човнів. А для пана Мирона, спеціаліста у цій галузі, з яким познайомився два роки тому, це був цікавий проект – новітні матеріали, технології…”.
За його словами, будівництво тривало понад рік. Працювали, в основному, у Мирона в гаражі, але мали додаткові приміщення, бо гараж має довжину сім метрів, а човен – дев’ять. Крім того, довкола нього треба було ще ходити.
Варто зазначити, що матеріали для будівництва човна недешеві та й дістати їх не так просто, адже човен зроблений з епоксидної смоли, піни і карбону.
“Для мене це було своєрідним викликом, бо в цьому човні є незвичний дизайн, я ніколи раніше не мав із цим справи. Я будував трохи інші човни, – зізнається Гуменецький. – Частину матеріалів Дмитро купував за кордоном, щось купували ми тут, в Україні. До того ж, човен мав бути дуже легким, щоб веслувати могла одна людина. Непросто було усе це поєднати”.
У результаті, човен вийшов завдовжки 9 метрів та 400 кілограмів ваги. Для порівняння, є яхти, які мають 8 метрів завдовжки, а важать 3-5 тонн. А витвір українців довгий, легкий і тонкий.
“Корпус човна досліджували спеціалісти, і настільки все було вдало, що нам пропонували ним пройти навколо світу. Настільки він комфортабельний, міцний. У ньому справді можна жити кілька років”, – уточнює Гуменецький.
Наприклад, яхта, яка йде зі швидкістю 30 вузлів, навколо світу обійде приблизно за 100 днів, тобто за третину року. А човен львівських майстрів іде зі швидкістю приблизно 3 вузли, це в 10 разів менше. Тому, щоб обійти навколо світу, йому знадобиться 1000 днів, приблизно три роки.
Тестували човен в Шотландії. У випробуваннях брав участь і Дмитро, він сидів у кабіні.
“Випробування відбувається так: човен за допомогою крана за один бік перевертають і він має знову повернутися в початкове положення, – пояснює мореплавець. – Взагалі я будував човен для себе. Але пандемія і карантин внесли свої корективи, я не зміг повністю укомплектувати судно, бо це досить дороге задоволення. Тож довелося наразі ним поступитися іншому весляру, тому у трансатлантичних перегонах участь брав не я. Проте я планую ґрунтовно підготуватися до переходу і не повторювати попередніх помилок”.
“Батько” козацьких чайок та син іменитого мореплавця
Гуменецький виготовленням човнів займається давно, ще з початку 90-х років минулого століття, є членом Національної скаутської організації “Пласт” куреня “Чорноморці”. Захоплення суднобудуванням почалося з походів на козацькій чайці (потім став її капітаном).
“Ми тоді йшли на ній з України до Франції, без двигуна. Як тільки вийшли в море, попали в шторм, ледве дійшли до Стамбула. Я тоді молився, щоб живим дійти, і думав, швидше б додому повернутися, бо ніхто не витримає такої дороги, – розповідає пан Мирон. – Але в Стамбулі всі в один голос сказали, що йдуть далі! Тільки радист повернувся додому, бо рація так замокла, що він виявився не потрібним. Тож його посадили в літак і відправили додому”.
За його словами, на човні площею 35 квадратних метрів було 35 осіб. Сиділи, наче оселедці в банці, навіть прилягти нормально не могли.
До Франції таки “догребли”. Чайка була вже у такому стані, що потребувала ремонту – палуба текла, тож далеко нею ходити було небезпечно. Гуменецький почав шукати людей, які займаються човнами, ремонтують їх. Каже, що місцеві допомагали не лише порадами, а й матеріалами, роботою – радили, розповідали, що і як треба, ділилися секретами, технологіями, тонкощами цієї справи. Так чоловік почав трохи в тому розбиратися і йому це стало цікаво.
Згодом Гуменецький допоміг будувати козацьку чайку “Пресвята Покрова”. Пізніше брав участь у будівництві козацьких чайок “Спас” та “Отаман” та океанської яхти Starwind. На створення останньої пішло 8 років. Яхта будувалася для його товариша з Криму, який мав бізнес у Донецьку. Однак з початком війни на Донбасі знайомий відмовився від яхти і будівництво Гуменецькому довелося завершувати самому.
Нинішній компаньйон Мирона у суднобудуванні – Дмитро Рєзвой – син відомого мореплавця Павла Рєзвоя. Останній – дворазовий чемпіон Книги рекордів Гіннеса в категорії найшвидший весляр, який перетнув Індійський океан, а також найстарша за віком людина серед тих, хто зумів це зробити. Індійський океан він перетнув, коли йому було 65 років. Плавання тривало з 13 вересня по 9 листопада 2005 року, а маршрут човна під назвою “Україна” проліг від Кокосових островів (Австралія) до Сейшелів.
За рік до цього Павло Рєзвой подолав Атлантичний океан. Він відчалив 20 січня 2004 року від пристані на острові Гомера (Канарські острови) в одномісному весловому човні під назвою Marion Lviv у напрямку Америки, а 22 березня 2004 року дістався острова Барбадос по той бік Атлантики. Після француза Жерара д’Абовіля, який перетнув на веслах Атлантику й Тихий океан, Рєзвой-старший став другим землянином, який самотужки подолав два океани.
“Взагалі батько все життя пропрацював геологом. Середня Азія – Киргизстан, Африка – Гана, Україна… Все об’їздив. А мій дід – Дмитро Петрович – засновник факультету геології у Львівському університеті. Тож швидше я – спадковий мандрівник, ніж мореплавець, – каже Дмитро. – Все дитинство проводив в експедиціях з батьком і дідом по горах Паміру. Але 20 років тому ми дізналися про океанські переходи. І відтоді з батьком “захворіли” морем”.
У 2016-му Дмитро Рєзвой теж намагався перейти Атлантику. Проте через брак часу на підготовку і фінансування під час переходу сталися поломки із судном, тож довелося повернутися буквально із середини Атлантичного океану. Але все одно його не полишають думки перетнути океан ще раз.
Останні 15 років я проживаю у Великій Британії. Океанські веслярські човни – це моя основна робота та хобі. Там цей вид спорту надзвичайно популярний, тож змушений проживати і працювати там. Працював на декількох великих фірмах з будівництва човнів і яхт. У Великобританії, Португалії, Іспанії, Австралії, Німеччині, Мальті займався технічною підтримкою океанських веслувальників із різних країн”, – розповів Дмитро Рєзвой.
Планів на майбутнє у чоловіків вистачає. Дмитро хоче розвивати веслувальний вид спорту чи туризму в Україні. Саме тому переніс будівництво свого човна на Львівщину, до Мирона Гуменецького. Та й сам мріє повернутися в Україну.
А Мирон хоче збудувати дешевший човен, з простіших матеріалів, аби піти по Чорному морю: “Хотілося б стартувати з Миколаєва, Одеси чи Очакова і фінішувати у Батумі (Грузія), адже це дві найвіддаленіші точки Чорного моря. Маршрут цей простягається на 1500 кілометрів (810 морських миль). По часу такий перехід мав би зайняти приблизно два тижні. Але це буде хорошим тренуванням, щоб у майбутньому піти кудись в більший похід.
Коментарі