Третього березня у Галицькому суді Львова розпочався суд над 47-річним львів’янином Романом Московченком, достатньо відомим у місті організатором християнських таборів, якого обвинувачують у 147 епізодах зґвалтувань та розбещень неповнолітніх. Розгляд усіх епізодів найімовірніше триватиме кілька років. Підозрюваному загрожує максимальний термін покарання у 15 років.
Про це пише ZAXID.NET, пишуть Львівські новини.
15 травня 2020 року у Львові із самого ранку падав дощ. У сьомій оперативний підрозділ управління злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, виїхав на обшук квартири у одному зі спальних районах Львова.
Після майже року збору інформації та розмов з потерпілою вони виїхали на обшук помешкання Романа Московченка, який мав незаплямовану репутацію організатора християнських таборів і релігійного наставника для дітей. Проте через 20 років його активної діяльності виявилося, що під час своїх таборів він розбещував неповнолітніх дівчаток.
“Я добре пам’ятаю той день. Він довго не хотів відчиняти, тому ми виламали двері і зайшли. Вже була одинадцята ранку. Він хвилювався, намагався триматися, але було видно, що нервується”, – примружуючись, пригадує підполковник поліції Сергій Молотов, керівник львівського управління боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми.
У невеликій двокімнатній квартирі правоохоронці знайшли комп’ютери, ноутбуки, жорсткі диски, флешки з відео та фотографіями дітей. Поліцейські були вражені кількістю техніки. Також знайшли щоденники, в яких Московченко детально описував свої сексуальні стосунки з дітьми та їхню тривалість. Записи вів із 2005-го до початку 2020 року. Спочатку нотував від руки, а пізніше відсканував усі записи і продовжив набирати їх на комп’ютері. У записах ставив собі “оцінки” у вигляді сонечок. Це були очевидні докази злочину.
“Він був дуже педантичний і зберігав та записував усю свою діяльність. Ми вилучили відеокасети з кінця 90-х, сотні дисків… Все було посортовано по роках. За диваном ми також знайшли дитячі трусики, виявилося, що діти ночували у нього часто… Роботи було так багато, що ми вийшли з квартири вже по десятій вечора…” – пригадує пан Молотов.
Після цього правоохоронці понад два місяці переглядали матеріали, вилучені у квартирі.
Навіть для працівників поліції це були місяці психологічного випробування. До роботи залучили близько 15 людей, які щодня переглядали та оформляли відео так, щоб ці докази можна було використовувати у досудовому розслідуванні. До роботи залучили також кіберполіцію. Вони переглянули 150 тисяч файлів. З цих відео ідентифікували багатьох потерпілих, які зараз є вже повнолітніми, але на той час вони всі були дітьми.
“Три потерпілі відмовилася давати покази і писати заяви. Офіційно у нас є шість дівчат, які по кримінальному провадженню визнано потерпілими. Вони погодилися дати покази і допомогли розшифрувати скорочення у його щоденниках. Слідством встановлено 147 злочинів сексуального характеру відносно шести малолітніх та неповнолітніх дітей, задокументованих із 2006 року. Ці злочини підтверджені фото та відео, а також допитами потерпілих”, – розповідають у поліції.
“Прийшов на посаду з рекомендаціями відомого священика”
Те, що “брат Роман” причетний до педофілії, викликало у Львові шок. Насамперед через його бездоганну репутацію. У 1998 році він закінчив Львівську духовну семінарію, проте ректорат не рекомендував його до висвячення. Отець Ігор Бойко, ректор Львівської Духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, пояснив , що зазвичай, щоб рекомендувати кандидата до висвячення, той сам повинен звернутися до семінарії із проханням отримати дияконський сан. У випадку із Романом Московченком, він просто не подавав такого прохання.
У семінарії пояснюють: кожен випускник, який закінчує семирічний курс, має витримати певну паузу. Ця пауза викликана тим, що, згідно східної візантійської традиції УГКЦ, випускники семінарії переважно обирають одружений стан в Тайні Священства. Тобто випускник семінарії спочатку одружується, а тоді висвячується.
Канцлер семінарії Володимир Крушельницький каже, що випускники приходять в семінарію із різних причин – це можуть бути тематичні зустрічі, святкування ювілеїв завершення навчання, погодження документів. Він працює тут із 2001 року і не пригадує жодного візиту Московченка.
“Я навчався орієнтовно у той же період, що і Роман, він був на два курси старшим. Ми перетинались, але він не був серед тих, кого я називаю своїм приятелем. У архівних справах нашої семінарії немає негативних заміток, які б вказували, що це був негідний кандидат до священства. Впродовж навчання до нього не було серйозних застережень”, – розповів отець Володимир Крушельницький.
У семінарії також вважають, що було некоректно називати себе «братом» після закінчення навчання. Саме так Роман Московченко представлявся іншим і просив називати себе так ще 20 років після закінчення семінарії.
“Це звертання, яке притаманне саме семінарійному середовищу. В нас тут як родина: настоятелі, духівники, брати-семінаристи. Коли вже хтось завершує навчання, то приймає певне рішення: бути священиком чи бути мирянином, як-от викладачем історії, наприклад…» – пояснює отець Ігор Бойко.
Московченко також був директором благодійної організації «Фонд розвитку шкільництва “Софія”» і водночас протягом 2003-2018 років працював координатором зовнішніх зв’язків престижної «Школи-гімназії святої Софії” у центрі Львова.
“У цій школі він мав свій кабінет, який був достатньо ізольований, треба було пройти двоє дверей, які розділяв маленький коридор. Можна було закритися і ніхто нічого не чув. Там він розстеляв спальні мішки чи просив сісти на стіл і робив з нами, що хотів. До нього завжди приходили діти, у школі напевно думали, що ми приходимо вчитися”, – пригадує одна із потерпілих.
У самій школі розповіли, що Московченко прийшов на посаду за рекомендаціями відомого священика, але не називають прізвища. У школі він проводив небагато часу і фактично не контактував з дітьми, які там навчалися. Основним його завданням було збирати кошти на стипендії дітям, які хотіли б тут навчатися, але не мають можливості. Кілька разів він привозив канцелярію та вживані комп’ютери, які безкоштовно віддав один із банків у Львові. Саме через низьку результативність його нібито і звільнили у 2018 році.
“Я бачила його в той період і було видно, що він дуже пригнічений. Хотів навіть щось поговорити, але я якраз не мала часу”, – пригадує екс-директорка та одна із засновниць школи Оксана Кочерган.
Роман Московченко також представлявся керівником товариства «Діти Христа», яке не було офіційно зареєстроване. Зважаючи на репутацію організації і престиж школи, батьки були впевнені, що діти у надійних руках і відпускали їх у табори. Часто у цих таборах чоловік був єдиним дорослим.
“Цей чоловік насправді дуже замкнутий. Коло його спілкування було обмежене неповнолітніми і кількома родичами. В нього не було друзів, з якими він міг піти на каву чи поїхати відпочивати. Поїздки він організовував сам, без інших дорослих. Там він пригощав дітей алкоголем, хоча сам ним не зловживав. Ми навіть знайшли відео, де він та діти у сильному алкогольному сп’янінні грають у ігри сексуально-еротичного характеру”, – розповідає Сергій Молотов.
Щороку перед Різдвом львівські ІТ-компанії жертвували йому десятки тисяч гривень на благодійність для подарунків дітям в інтернатах. Московченко також збирав листи в інтернатах і закликав усіх охочих виконувати бажання дітей. Залежно від періоду у «Дітях Христа» було 15-20 волонтерів, які допомагали сортувати ці подарунки. Волонтери водили дітей в театри, цирк, на піцу, малювали та писали листи учасникам АТО.
“Всі подарунки, які нам приносили благодійники, ми відкривали і перевіряли. Якщо там була техніка, він казав виймати, наприклад, телефон чи планшет, і відкладати окремо. Якщо нам щось із відкладеного подобалося, він міг це дати нам, але взамін ми мали дати своє тіло”, – пригадує одна з потерпілих.
На запитання про те, навіщо вони виймають техніку з подарунків, Московченко пояснював, що невідомо, чи дитина була чемною чи ні. При цьому, діти пригадують, що у нього завжди були останні моделі телефонів і дорогі фотоапарати.
“Він просив уявляти хлопця, який мені подобається”
У поліції відверто кажуть, що проривом у цій складній справі став момент, коли до них сама прийшла потерпіла. Іра звернулася в поліцію у грудні 2019 року разом зі своєю психологинею. На той час їй було 22 роки. Десять із них Московченко регулярно здійснював над нею сексуальне насильство.
“На перші допити я ходила разом з Ірою. Для неї це було досить важко. Доводилося розповідати ці всі історії знову і знову. Іноді виринали забуті моменти, тоді вона дуже плакала і це вибивало її з колії”, – пригадує Марта Чумало, психологиня центру “Жіночі перспективи”.
У центр “Жіночі перспективи” Іра звернулася навесні 2019 року. Вона була розгубленою, переповнена страхом, мала проблеми зі сном та панічні атаки.
“Вона не мала опори і намагалася опертися на будь-яку людину, яка з’являлася у її житті. Тоді повільно ми почали працювати на ресурси, які її могли підсилити. Іра виявилися дуже співпрацюючою. Вона виконувала усі домашні завдання, паралельно читала якісь книжки з психології. Вона дуже хотіла вийти з того стану, у якому була”, – розповідає Марта.
Під час зустрічей Іра розповіла, що кривдник залучав дівчаток із дуже вразливих сімей, в яких батьки просто не могли постояти за своїх дітей. Він спеціально узалежнював дітей від себе, позичаючи їм гроші. Створював у них таке переконання, що діти йому багато чого винні за те, що він тримає їх при нормальному житті.
Сама Іра розповіла, що вже перейшла той момент, коли про це було важко говорити. Вона без вагань погодилася на інтерв’ю в офісі «Жіночих перспектив». Після двох років візитів вона продовжує тут отримувати психологічну та юридичну допомогу.
“Я прийшла сюди, бо не могла зрозуміти, що зі мною відбувається. Вже навіть почала думати про самогубство, – каже Іра і роздивляється кімнату, пригадуючи перший візит. – Моя вчителька танців відчула, що щось не так і почала мене розпитувати. Я проморозилася. Потім видихнула і попросила її поговорити, але так, щоб вдома більше нікого не було. Це був дуже важливий момент. Я вже навчилася з цим [пережитим досвідом] жити, знала, що це недобре, але нікому про це не розповідала. Коли ж договорила історію знайомій, то сама злякалася. Навіть подумала: невже я таке страшне розказую? Вона сиділа бліда і в неї трусилися руки. Цю реакцію я запам’ятала на все життя”.
Зараз Іра відкрита і впевнена в собі. Каже, що має жорсткий характер і може відповісти так, що не всім сподобається. При цьому, задумуючись, чому так довго терпіла насильство, сама не може зрозуміти, як це вийшло.
Вона народилася у небагатій сім’ї. Її батько пив, а мама більшість часу була на роботі. Часто вона зі старшою сестрою приходила до церкви Святого Архистратига Михаїла УГКЦ на вул. Винниченка, куди приїжджав автобус із їжею для потребуючих. Сестра Іри там дізналася про товариство «Діти Христа», яке проводило заняття у церкві Михаїла. Пізніше до товариства приєдналася і Іра, там вона познайомилася із Романом Московченком.
“Пам’ятаю, мені було 10 чи 11 років. Ми стояли на складі з подарунками від спонсорів при церкві. Там було холодно і брудно. Разом зі мною було іще двоє дівчат. І він починав з того, що просив торкнутися наших грудей, спочатку через одяг. Потім просив роздягатися і роздягався сам. Коли доходило до справи, він просив уявляти хлопця, який мені подобається, і повторювати його ім’я”, – пригадує Іра.
Московченко час від часу організовував поїздки у інтернати. Там він лягав спати між дітьми і щоночі ґвалтував їх. Іноді домовлявся, що подасть знак і дитина спеціально має сказати «Брате Роман, в мене болить живіт, вийдіть зі мною в туалет». І тоді продовжував у туалеті.
“Він казав, що ми погано себе поводили і за це давав «час». Це означало, що за якісь свої погані дії ми повинні «відробити» з ним: 15 хвилин чи півгодини, як коли. Не знаю, коли зрозуміла, що це насильство. Але завжди знала, що мені це не подобається, я була дуже нервова. Усвідомлювала, що цього не хочу. Але чомусь завжди на це погоджувалася… Він ще дуже не любив, коли під час процесу я його щипала від злості, за це давав додатковий час”, – каже Іра.
Дівчата знали одна про одну. Бували випадки, коли він хотів всіх разом. Ще він любив купувати дітям алкоголь, напоїти їх і робити фото чи відео. Він вів письмові нотатки. За словами дівчини, ці щоденники стали спасінням для потерпілих під час досудового розслідування. Сама ж Іра дізналася про них, коли одного разу помітила в комп’ютері його запис “Іринка вередувала, мабуть мене не кохає…” Він говорив дівчатам, що любить їх, і завжди просив говорити йому те саме.
“У грудні 2018 році ми поїхали в останню поїздку в інтернат. Там він напоїв дітей і один хлопчик просто відключився. Я почала панікувати і сваритися, обзивала брата Романа і навіть вдарила його у відповідь на його удари. Наступного ранку я поїхала до Львова і заблокувала його у вайбері та інстаграмі. Через кілька днів він прийшов до мене на роботу і мені зірвало дах. Я почала ридати і кричати, вигнала його. Це була остання наша зустріч”, – пригадує Іра.
Після цього Іра зрозуміла, що хоче почати нове життя. На кілька місяців вона поїхала на заробітки за кордон. Згодом повернулася і з підтримкою Марти Чумало зважилася звернутися в поліцію. Іра також розповіла іншим дівчатам, яких ґвалтував Московченко, про це і просила їх також звертатися у поліцію. Проте долучитися зважилися не всі.
“Діти, які це пережили мають травми, які можуть дуже негативно впливати на їхнє сьогоднішнє життя. Вони потребують пропрацювання. Уявіть, це все насильство було замасковане під благодійність. Такі люди мають серйозний вплив на світосприйняття: для них під видимим добром може ховатися страшне зло, як під благодійністю були заховані роки зґвалтувань. Моя порада цим людям – знайти фахівця і пропрацювати цей досвід у психотерапії. Те, що зробила Іра, – це колосальна робота. Я захоплююся нею”, – каже Марта Чумало.
За скоєні злочини Романові Московченку загрожує 15 років у в’язниці. Попри те, що чоловіка визнано осудним, у лютому його адвокатка повідомила, що ініціюватиме повторну психологічну експертизу, оскільки підозрюваний кілька разів намагався скоїти самогубство.
“Наразі в нього дуже серйозні розлади, і він не те що потребує, а вимагає лікування, негайного втручання психіатра. Він став овочем. І про це відомо правоохоронним органам”, – повідомила Ганна Худоба.
Говорити адвокатка відмовилася. Водночас, адвокати потерпілих – Олег Іванов та Галина Федькович, головна юрисконсультка «Жіночих перспектив» – розповіли, що складність справи, зокрема, пов’язана з великою кількістю доказової бази, нюансами роботи з насильством над неповнолітніми.
“На моїй практиці ще не було такої кількості епізодів, які є у цій історії, це реально вражаюча кількість. Спілкуючись з потерпілими, я зрозумів, що для них це теж шок. Досі вони не розуміли наскільки це було систематично. З одного боку, це беззаперечні докази вини, а з іншого – суд має розібратися по кожному епізоду, чи дійсно був злочин. Під час перегляду цих доказів ми будемо залучати до коментарів потерпілих, оглядати фото та відеодокази, записи щоденника. Якщо обвинувачений захоче щось сказати, то він може це зробити, наразі він нічого не говорить”, – каже Олег Іванов.
Після перегляду цих епізодів, суд скаже свою оцінку: був злочин чи не було. Адвокати припускають, що на це піде від трьох до п’яти років.
“Іра зараз будує своє життя, вона молода жінка. Вона досить сильна і добре тримається у цьому процесі. Ми пропрацьовуємо способи самодопомоги у сильних стресових умовах судових розглядів. Бо насправді вже була спроба дискредитувати її покази. Сторона обвинуваченого пробувала говорити про те, що він її любив, був закоханий, а вона виявилася така невдячна. Іра вже навчилася не зважати на дискредитацію. Вона чудова! Я вірю в її силу!”, – каже Марта Чумало.
У суді свідчитимуть і інші постраждалі.
“Я почуваюся впевненою. Хочу, щоб про цю історію знали. Хочу, щоб з дітьми говорили про секс, уважніше ставилися до того, куди їх віддають. Бо діти будуть мовчати [про насильство], як мовчали ми. Я доведу цю справу до кінця і не залишу”, – закінчує інтерв’ю Іра.
Коментарі